⇓ Назад ⇑ Вгору

Давайте разом з вами перегорнемо сторінки минулого нашого села Волошинівка

Давайте разом з вами перегорнемо сторінки минулого нашого села Волошинівка

Давайте разом з вами перегорнемо сторінки минулого нашого села Волошинівка

   Корінними прізвищами села були Марченко, Захарченко, Кириленко, Макаренко. Спочатку село складалося з 12 хат. Земля в районі села належала пану Гольману в кількості 105 га. Цю землю орендували євреї, які в 1884 році  передали переселенцям із села Дем’янці, сім’ям Дмитренко П.Г., Клименко Тихону і Івану  Яковичам. Тепер це вулиця Шкільна. Залишилася назва кутків: Лиса гора, Криковня, Батраки, Денисовичі. Відповідно тепер вулиці: частина провулку Комарова, Космонавтів, Шкільна.

   В 1900 році вже було в селі 150 хат. 11 з яких дворянські. Залізний плуг був у селі 1900 році, а до того часу були тільки дерев’яні. Значна частина землі була заболочена. В 1909 – 1914 рр.. в ручну прокопали канаву для осушення болота. Але, ніякого ремонту не було і землі знову заболотилися.

   В 1930р. був заснований колгосп ім. Шевченка. Першим головою був Марченко Григорій Васильович . Та не довго він пропрацював, через погрози змушений був виїхати з села. На його місце призначили Марченка Михайла Дем’яновича. Він за рік вивів колгоспи в передове господарство.  Та з заснуванням колгоспів ніби чорна хмара на сунула на село – голод.

   Із спогадів наших односельців, яким, довелося на собі перенести страшні випробування голодомору 1933р.. Так Марченко Ганна Денисівна згадувала. Батько помер. Хвора мати залишилась з 5 дітьми. Того літа вродило просо, але і те прийшли забирати.  Добре, що мати висипала трохи його  на піч, накрила рядном, а зверху посадила дітей Г.Д. хвилювалася, що скоро не буде  чого їсти. Коли дізналися, що сусід дядько Дем’ян, іде на заробітки, взяла 14 річну сестру Марусю і поїхала в Кривий Ріг. Їхати довелося на приступках біля цистерни. По дорозі додому дядько помер у вокзалі, а в дівчат, все зароблене забрала босота, яка нишпорила по поїздах.

   Ганна Прокопівна Марченко з сльозами на очах згадувала що в один день помер брат Григорій і дочка в сестри Химки. З голоду померло три брати. Їй доводилося з сестричками ткати полотно, а батько робив вироби з дерева і їздили продавати в західну Україну. В той час пуд картоплі коштував 250 крб..

   Михайло Євдокимович Пиріг розповідав, що 33-рік для нього і його сім’ї були боротьбою за життя кожний день думали, як дожити до завтра. А коли помер батько і труну опустили в яму він кинувся в яму, боячись, що він помре і його навіть не буде кому поховати.

   Полуцька Віра Луківна говорила що їй все життя вчулися слова сестри, яка просила матір, щоб вона зварила Віру, бо їй дуже  хочеться жити. Віра Луківна теж була пухла, але чудом залишилася жива. В один тиждень  померли мати, дві сестри, трохи пізніше брат.

   Олександра Анатоліївна Шарупіч голодовку пам’ятала добре. Мати була дуже пухла і померла. Їх з сестрою забрала бабуся. Їсти зовсім не було чого. Рвали бур’ян, цвіт липи сушили м’яли і пекли. Липи своєї не було. Сусіди лаяли і радили бабі закрить їх в сараї поки не помруть. Але бабуся робила все,  щоб спасти сиріт від наглої смерті. Нажаль сестрі не вдалося вижить.

Ці спогади можна продовжувати і продовжувати.

Борис Олійник написав:

Страшне число у нелюдській напрузі,

Пропалює світле до глибини.

У тридцять три розіп’ято Ісуса,

У тридцять третім на земному прузі

Розіп’ято мільйони без вини.

 

Далі буде..

Підготувала Марченко М.Г.

  • Не 
подобається
  • 0
  • 
Подобається