⇓ Назад ⇑ Вгору

Вони захищали Батьківщину

Вони захищали Батьківщину
Присвячується 75-ти річчю визволення Баришівського району від фашистів ..

   

Не встигли люди оговтатися від голодомору,

як на Україну напала фашистська орда

   У село Волошинівка німці вступили 17 вересня 1941 року. І два роки німецький чобіт топтав нашу землю. За бойові заслуги 326 жителів села були нагороджені орденами і медалями. Юрченко Михайло Іванович  за мужність і героїзм, виявлені  під час форсування Одеру, удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Загинуло в роки війни 71 людина, вивезено до Німеччини 94. Але люди гинули не тільки на фронті, а й у своєму обійсті.

   Полуцька Наталія Свиридівна померла від кулі ворога в своєму дворі. 24 вересня 1941рік. Німці на очах у дітей підпалили ще недобудовану хату, і вбили вагітну матір, якій було лише 29. Тетяні Андріївні було лише 9 років, а сестрі лише 4. Діти перелякалися, боялися покинуть матір. Так і сиділи в себе на городі. Плакали, кричали. їм дуже хотілося щоб в них була мама, як у інших дітей. Сестра плакала, просила їсти і води. Вона в свої 9, не знала що робить. Аж поки сусіди дізналися про таке горе, і сказали тітці. Жінки положили матір в ящик з-під патронів, і поховали в городі. А потім малій Тетяні приснилося, що мати просить вибілити їй хату. Вона похвалилася тітці, і матір пере хоронили на кладовище.

   На очах в зовсім малих дітей була вбита матір, і двічі похоронена. Діти жили надією, що скоро прийде з війни їх тато. Та їхні сподівання обірвала похоронка з коротким надписом «Безвісти пропавший». Потім була не по сильна праця в колгоспі. Вона хотіла допомогти хворій тітці заробити Трудоднів. Сестри дякують тітці за те, що вона в голодні воєнні роки, і не легкі роки відбудови, не залишила їх, вивела в люди. Виростила, дала змогу здобути вищу освіту.

   Макаренка Леонтія Івановича  кати розстрілювали двічі. Він до війни був головою сільської ради. Відразу коли німці ввійшли в село, забрали і повезли на розстріл у Баришівку. Куля влучила в щелепу і він повернувся додому. Та не судилося  йому жити, його знову забрали, але на цей раз вивезли за село і з кулеметної черги розстріляли на очах у сина.

   Тяжке горе принесла війна в сім’ю Макаренка Якова Івановича. Дружину Тетяну, синів Олександра, Василя, дочок Уляну і Галину розстріляли фашисти в погребі.


Давно заросли травою окопи, давно сіють пшеницю на землі, яка горіла й стогнала...

А люди... Людям досі болять рани завдані війною.

Діти війни! Яке перше слово прийшло до них- мама? Чи війна?


   Із сльозами на очах згадує жахи війни уродженка села Волошинівки Прінько Тетяна Андріївна (нині Гребельник). Батько пішов на фронт. Коли німці вступили в село мати з двома доньками пішла в Борщів до рідні щоб заховатися від ворога. Але Борщів зустрів їх пожарищами, і що запам'яталося малій Тетяні, ці танки їхали навіть по людях. Вони повернулися додому…

   Прінько Юрій Володимирович зібрав усі матеріали про участь його роду у війні в "Книга пам'яті мого роду".

 


  • Не 
подобається
  • 0
  • 
Подобається